Розпочався новий навчальний рік.
Батьки зібрали своїх дітей до шкіл, ліцеїв, інститутів, академій та університетів. Комусь це вдалось легко, а хтось ледь вклався в сімейний бюджет.
Але це ще не все.
З перших днів навчання, до своєї добровільно-примусової справи приступили так звані Батьківські комітети, які вже аж занадто сердечно переймаються за добробут своїх дітей і реалізацію потреб керівництва закладів в забезпеченні навчального процесу.
Звісно, прикордонні навчальні заклади теж не пасуть задніх.
Минулого тижня на сторінці Братства (ГО «Патріотичне братство прикордонників України») в публікаціі під назвою «Хочеш служити Державі – заплати” велась розмова про Сумський ліцей ДПСУ
https://bratstvo-kordon.org.
Йшлося про те, що Батьківський комітет і відповідно керівництво вказаного навчального закладу, обрали найлегший та досить примітивний шлях щодо вирішення наявних побутових проблем ліцеїстів та закладу через збір грошей з батьків.
Нещодавно об’єктом перевірки стала подібна ситуація в прикордонній «альма-матер» в м. Хмельницькому.
Що ж тлумачить закон про збір та придбання за кошти батьків майна, послуг, тощо?
“Відповідно до ч. 1 ст. 4 закону “Про освіту” держава забезпечує безоплатність повної загальної середньої освіти, гарантує безоплатне забезпечення підручниками (у тому числі електронними) всіх здобувачів освіти та педагогічних працівників”, – роз’яснює МОН.
Це положення 21 листопада 2002 року підтверджує рішення Конституційного Суду.
Жоден нормативно-правовий акт в Україні не передбачає і не може передбачати можливість впровадження у державних чи комунальних закладах загальної середньої освіти програми за умови обов’язкового придбання за кошти батьків відповідних робочих зошитів, підручників чи інших матеріалів.
Отже, будь-які форми тиску на батьків щодо сплати ними коштів чи їх примушування до придбання робочих зошитів, підручників, посібників, хрестоматій, телевізорів, комп’ютерної техніки, проведення ремонтів у класах, приміщеннях “є прямим порушенням положень Конституції та законів України, та є неприпустимим”.
Але все ж, –
давайте будемо реалістами.
Усім відома ситуація коли щось потрібно «ТУТ і ЗАРАЗ», особливо якщо мова йде про мілітаризовану структура на кшталт Державної прикордонної служби. Бюджет служби не завжди спроможний задовольнити усі її потреби. Реальністю є – відсутність достатніх ресурсів, які б дозволили здійснювати повну заправку техніки, її ремонт, провести вчасне обслуговування будівель, забезпечити належні побутові умови військовослужбовців в прикордонних нарядах, надати якісну і надійну екіпіровку тощо.
Вже давно стала постулатом позиція «той з командирів, хто не може вирішити раптово виникаючої проблеми підрозділу і частини є нікчемним керівником».
Що ж робити?
Яким чином вирішувати критичні питання забезпечення, коли на це виділено обмаль коштів?
Перш за все, треба впевнитись що дійсно ця галузь потребує покращення. Інколи фарбування бордюрів, чи розповсюдження портретів «вождя нації» і «батька відомства» не є вкрай актуальним питанням.
Наступним етапом уважно слід вивчити весь бюджет і переконатись, що всі кошти йдуть на необхідне, а не на виконання прохання якогось лобіста з прикордонного відомства, що протягує свою безглузду ідею.
Також важливо дізнатись, а чи справді не виділено кошти.
Або, чи все зроблено (це питання особисто для керівника), щоб ці кошти були виділені частині, підрозділу. Чи надано заявки, розрахунки, обґрунтування вищому керівнику.
І якщо усе вищевказане враховано, чому б у такому випадку уважно не вивчити Закон України „Про волонтерську діяльність” від 19.04.2011 № 3236-VI .
Відповідно до норм статті 8 цього Закону, отримувачами волонтерської допомоги є фізичні та юридичні особи, що є неприбутковими організаціями, які отримують таку допомогу.
З 2014 року волонтерський рух, який зародився стихійно, створив Другий фронт у війні з росією.
Слава і честь волонтерам, які зробили усе для забезпечення першочергових потреб Українського Війська у ті буремні часи.
Деякі органи охорони державного кордону плідно взаємодіють з такими організаціями, отримують допомогу для вирішення нагальних потреб, залучають до різного роду просвітницьких заходів.
Чому ж тоді батькам, які так хочуть покращити життя своїх дітей в стінах прикордонної академії та ліцею, придбати їм солодощі та фільтровану водичку, не подумати про створення волонтерської організації, легалізувати свої наміри:
щоб здача коштів не принижувала гідності батьків, не була поганим прикладом для майбутніх прикордонників;
щоб навіть мізерної думки не було про якісь зловживання зі сторони керівництва навчальних закладів.
Але звертаємо увагу на визначення волонтерської діяльності – добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги. Вона є формою благодійної діяльності.
Врахуймо, що не усі члени нашого суспільства мають рівні можливості. Для деяких одіти сина чи доньку і відправити навчатись уже велике фінансове досягнення.
Примушування, залякування, приниження батьків, які не мають можливості допомогти мусять відійти в минуле.
А цей допис пропонуємо прийняти як рекомендацію голові Держприкордонслужби Сергію Дейнеко, командирам військових частин та керівництву навчальних закладів.
Ми всіма зусиллями повинні створити впевненість, що захисник України ПОТРІБЕН власній Державі. В цьому і є головна мотивація служіння Батьківщині.
Разом переможемо.
Слава Україні!
