Кремль в пошуках Франца Фердинанда. Війна неминуча

Олег Медведчук,

громадський діяч, керівник громадської організації Патріотичне братство прикордонників України, учасник Україно-російської війни, генерал-майор (в запасі)

Якось, сто років тому назад

28 червня 1914 року, у Сараєві відбулося вбивство спадкоємця Австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини герцогині Софії Гогенберг. Фатальні постріли здійснив Гаврила Принцип, який був членом сербської терористичної організації «Млада Босна». Вбивство стало формальним приводом для початку Першої світової війни.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну королевству Сербія, за «скрєпи» вступилася Росія і почала мобілізацію. Потім ланцюгова реакція. В протистоянні прийняло участь 38 держав з населенням в 1,5 млрд мешканців.

За підсумками – розпад Німецької, Російської, Османської та Австро-Угорської імперій, понад 10 млн. загиблих. Результати конфлікту стали важливим чинником для початку Другої світової війни.

Наші дні

На Європейському континенті Україна стала центром уваги. Незважаючи на її статус незалежної держави знайшлося територіальне утворення, яке вважає нашу країну своєю часткою.

Сподіваюсь шановному читачу є зрозумілим, що Росія з власної волі не зупиниться в своїх агресивних намірах. І буде вона досягати мети двома основними способами.

Спосіб «А»      – змінити політичний курс України на зближення з РФ;

Спосіб «Б»    –   зрежисувати на території України долю Франца Фердинанда, надавши йому роль  носія «непорушних російських цінностей».

Власне результат, на який очікує небрат є незмінним. Тільки ось наслідки можуть бути різними у вигляді об’єму пролитої крові. Здається без останнього ніяк не обійдеться.

Вони стурбовані

Так сталося, що Україна не пов’язана міжнародними договорами з предметом оборонної солідарності. Завдяки російському впливу ми й досі не стали членом військового альянсу. Тобто максимум на що може розраховувати Україна від міжнародної спільноти це підтримка озброєнням, ресурсами та впровадження толерантних санкційних заходів, ну і, звісно ж – висловлювання крайнього ступеню обурення.

Очевидно, що ніякої Третьої світової війни на підгрунті українського питання не відбудеться. Бізнесова Європа давно не сприймає загрози зі Сходу. Її асиміляція із заграванням політиків на проблемі міграційних процесів дали свої результати. США теж не буде ризикувати входити у військовий конфлікт з неадекватом, який бавиться ядерною булавою.

Отже.

Здобувати свободу ми будемо силами та кров’ю власних героїв. І хочеться сподіватись, що не знайдеться держав, які зхочуть використати момент у власних інтересах. Якось дуже турбує позиція Угорщини із надуманого мовного питання. Та й польські націоналісти полюбляють мандрувати вуличками історичного міста Лева.

Миловидні «шпилі» Києво-Печерської Лаври

(достовірне літературне припущення)

У нічних вікнах будівлі на Луб’янці останнім часом не гасне світло. В кабінетах буває тісно – ФСБешні та військові генерали, експерти, промисловики, закордонні резиденти, банкіри, тактичні карти, довідники, коньяк, розрахунки сил, ікра, тютюновий смог…

Офіс ФСБ РФ на Луб’янці

З «Гаврилою» якби все зрозуміло. Виконавця підібрано. Звісно, що він «громадянин України, учасник війни на Донбасі, член хунти і каратель, націоналіст та навіть активний блогер».

Залишилось одне – визначитись із «Фердинандом».

Доповідь невідомого в штатському прийшлася до вподоби та була прийнята за основу:

«…ВІН повинен мати велику підтримку населення України і уособлюватись з цінностями “руского міра”. Наприклад, бути кандидатом на посаду Президента чи політиком, що декларує східний вектор розвитку країни або представляти керівництво московської церкви в Україні…Ексцес доцільно провести під масових заходів. Як варіант – в час богослужіння  в Києво-Печерській Лаврі. Потрібно більше крові… Це загроза російським цінностям, які ми повинні захистити. Відповідне звернення до Росії буде оприлюднено, це і стане сигналом до початку активний дій…»

Людина продовжувала: «…військове угруповання зосереджено в Ростовській області на Новоазовському напрямку та в Криму. Напередодні початку операції необхідна частка сил буде переміщена в район Донецька та на північ півострова в готовності до наступу на Бердянському, Херсонському та Каховському напрямках під виглядом дій місцевої самооборони.

Диверсійні осередки підготовлені, вони піднімуть маси та організують заворушення на релігійному та мовному підґрунті. Основна увага – Київ, Одеса, Запоріжжя, Каховка, Херсон, Бердянськ, Закарпаття, прикордоння з Придністров’ям…».

Тим часом

Уздовж кордону з Україною розгортається три нових дивізії РФ: 3-я, 114-а та 150-та, які є з’єднаннями в складі додатково розгорнутих останніми роками трьох армій: 1-ї гвардійської танкової, 20-ї та 8-ї загальновійськових армій. Таке потужне військове угруповання має виключно наступальний характер. Вздовж кордону розгорнуто наземне угруповання до 80 тис. військових без урахування проросійських найманців так званих 1-го та 2-го армійських корпусів на окупованому Донбасі.

Для угруповання російських військ у невизнаній Придністровській Молдавській республіці теж розроблено конкретні плани «миротворчої операції» для захисту «рускоговарящіх граждан».

Прогноз розвитку подій

(людям із слабким духом та психікою не рекомендується )

Зрозуміло, що Москві потрібна перемога та бажано щоб при цьому в безкрайніх російських просторах було менше масових захоронень. Тому спосіб «А» для Кремля буде найбільш пріоритетним. Кінець березня ц.р. вкаже на перспективність його реалізації.

Путіну не залишається іншого шансу для існування свого режиму, крім як вирішити «українську проблему». При цьому часу мало, а проблем більшає.

Помісна українська церква руйнує можливості ідеологічно-пропагандистського впливу.

Крим, позбавлений сполучення суходолом став вкрай незручним як у військовому так і економічному відношенні. Без водопостачання та власної генерації електроенергії півострів не має перспектив для розвитку промисловості та аграрного сектору.

Якщо проблему із електрикою можна ще якось вирішити то заміни Кримському каналу не існує. Північний Крим без дніпровської води однозначно стане солончаковою пустелею. Вибір невеликій: або – канал, або – вивозити людей та залишати тільки військову базу.

З погляду на вказане слід очікувати гібридну агресію РФ щоб реалізувати мету із з’єднання Криму з окупованою територією Донецької області суходолом вздовж Азовського узбережжя. Коридор повинен забезпечити ворогу можливість позиційної оборони з глибиною не менш 40 км. Ця відстань обґрунтовується можливістю вогню артилерії.

Але є очевидним, що Маріуполь з Бердянськом це тільки нижній поріг тактичного завдання. Стратегічно важливим для ворога стає Каховське водосховище та контроль над дніпровською водою в Північно-кримському каналі.

Противник скоріш за все буде намагатися закріпитися по рубежу: Донецьк – Мелітополь – Каховка – далі вздовж узбережжя Каховського водосховища та Дніпра аж до виходу в Бузький лиман та Чорне Море із захопленням Скадовського порту. Водна перешкода в подальшому слугуватиме військам агресора в якості стримуючого фактору в обороні.

Ви скажете, що це вже повнокровна та відкрита війна. Де факто – так. Але згадайте заяву керманича доблесної місії ОБСЄ, який за весь час бойових дій на Сході не знайшов жодного підтвердження присутності там російських військ. Крім того, Путін вже давно подолав червону лінію, а головне – йому є що втрачати.

Коли?

Як правило початкові військові операції для агресії плануться на сухому грунті та у чистому морі. Піхота, танкі теж не дуже полюбляють «земляне масло», якого вдосталь в азовському степу. Це значно уповільнює маневр.

Крім того, Росія буде очікувати результату виборів Президента. Додаємо час на другий тур. Таким чином – кінець квітня, початок травня. Тобто в України є чотире місяці для підготовки оборони.

Врахуйте суттєву поправку. Політики у виборчий період стають сліпими та глухими до інших подразників та навіть перестають звертати увагу на проблеми національної безпеки.

Ймовірно Москва на час «Ч» буде організовувати зменшення фактору впливу на неї міжнародної спільноти. Такий сценарій вже обкатано: жовті желети у Франції, Бельгія та Будапешт, у черзі Німеччина, Італія, Греція…

«А якщо..?» – теж не варіант

Якщо всеж Путіну пощастить і до влади в Україні після виборів прийдуть проросійські політики прогноз буде ще більш невтішний. Для ватноголових, недолугих та наівних, що живуть за безхребетним принципом «нам все одно хто буде, тільки б не стреляли», пояснюю.

Справа в тому, що в Україні сформувалося суспільство, яке вже за жодних обставин не змінить вектор в бік Московії. Сотні тисяч патріотів скоріш покладуть своє життя в боротьбі за свободу чим оберуть мир з Росією за її умовами.

Тобто війна з Росією неминуча. Слід тільки для себе обрати варіант. Або гідно тримати оборону України по рубежу зітнення з ворогом, чи опинитись в середині вогнища суцільного військово-громадянського протистояння.

Готуємося Браття!

Слава Україні!