В травні 2003 року, українських прикордонників було позбавлено власної історії. День прикордонника України було скасовано та перенесено на дату одночасно з росією та декількома іншими країнами пострадянського простору. Почалась ідеологічна диверсія РФ під назвою «28 мая-Дєнь погранічніка ВЧК-КГБ-ФСБ-одін народ-одна історія».
В 2018 році справедливість поновлено – День прикордонника Україні відзначається 30 квітня, в дату, яка пов’язана з історією нашої Держави.
Прикордонники України відзначають власне свято. м. Київ. 30.04.2018
Патріотичним активом проведено потужну роботу для перемоги правди. Але цьому був і шалений спротив п’ятої колони, що складалася із вихідців КДБ, які входили до керівного складу ДПСУ і до останнього гальмували ініціативи щодо ліквідації наслідків російської диверсії. Розуміючи невідворотність змін, навіть відбулася спроба визначити професійне свято прикордонників в день Св. Георгія, чим створювався ризик неоднозначного сприйняття такого рішення більшістю українського суспільства. Така пропозиція була відхилена, хоча прикордонникам і досі нав’язується для носіння на беретах суперечлива кокарда, що має вигляд Георгія з московської іконки.
Пропонуємо тематичну публікацію керівника ГО “Патріотичне братство прикордонників України” Олега Медведчука, що була видана в 2018 році. Вона залишається актуальною і досі. Дізнаєтесь про історичні факти та обставини за яких РФ розпочала формувати серед українських прикордонників проросійський ідеологічний компонент, що стало підготовчим етапом окупаційних дій.
Публікація стане корисною і для тієї частки громадян, які і дотепер волають про те, що ім більш до вподоби радянсько-московське свято, незважаючи на агресію ворога.
“В міцних, аж до крові, обіймах «московського брата»”
прикордонникам незалежної України, присвячується
(автор Олег Медведчук, 2018 р.)
На початку 2000-х українських прикордонників, як і загалом всю Україну, стали активно готувати до повернення в склад московської держави. Пропоную розібратися в деталях диверсійної операції ворога із руйнування патріотичної ідеології в прикордонному відомстві через нищення її власної історії.
Агітаційна листівка ФСБ РФ
В травні 2003 року Президент Леонід Кучма за поданням своєї Адміністрації, яку очолював Віктор Медведчук, видав указ № 431/2003 про внесення змін до попереднього Указу Президента № 308 від 1992 року та скасував дату Дня прикордонника визначену 4 листопада в честь законодавчого оформлення Державного кордону України, як незалежної держави. Одночасно цей Указ визначив встановити професійне свято – День прикордонника 28 травня, тобто разом із ПВ ФСБ РФ, хоча ця дата чітко пов’язана з радянським і російським минулим.
Цим рішенням прикордонників України було фактично позбавлено власної української історії із визначенням принизливого місця у загальній історії совково-кадебешного стада, де домінує дебелий цап з рогами в обличчі ФСБ РФ.
До відома:
28 травня 1918 року голова Раднаркому В. Ленін підписав декрет про створення прикордонної охорони радянської Росії. В той час прикордонні з’єднання Української Народної Республіки були розформовані, а їх командний склад практично повністю знищений.
В СРСР 28 травня було визначено днем формування Прикордонних військ, які в різні часи знаходились в каральних структурах ВНК, ОДПУ, НКВС, МДБ та КДБ. На даний час прикордонне відомство РФ також входить до ФСБ і відзначає свій день створення 28 травня.
28 травня на державному рівні визначено Днем прикордонника
тільки в Росії, Білорусі, Киргизії, Таджикистані, а з 2003 року і в Україні.
Із зрозумілих причин російську версію спільної “братської” історії Прикордонних військ підтримали і в терористичних угрупованнях «днр», «лнр» та у невизнаних Південній Осетії і Придністровській МР.
Шановному читачу буде цікавим ознайомитись з оригіналом декрету Раднаркому про створення прикордонної охорони радянської Росії.
Оригінал декрету РНК про створення 28 травня 1918 року Прикордонної охорони РФ
Щоб бути послідовними, згадаємо початок сучасної української державності.
З моменту проголошення незалежності в 1991-му Державний кордон України на північно-східній (з РФ, РБ) та південній (з Молдовою) ділянках створювався з нуля в умовах обмеженого часу. Не рідко місця дислокації прикордонних підрозділів визначалися просто на мапі під час повітряної рекогносцировки з гелікоптера. З урахуванням важливості питання, особливо ніхто не переймався проблематикою побуту особового складу, головне – вигода дислокації в тактичному плані (відстань до кордону та його флангів). Тому бували випадки, коли підрозділи розташовували в кинутих сільських фермах, технічних будівлях тощо. Такий досвід я відчув на собі, і це дійсно було вражаюче.
В грудні 1993-го мені, ще лейтенанту, доручили сформувати заставу прикордонного контролю (зпк) для охорони кордону з РФ в межах Велико-Бурлукського району Харківської області.
Схожий на кобзаря і сивий як лунь комендант прикордонної комендатури підполковник Василь Шкарупіло довів мені наказ про розгортання підрозділу. Вирушили до місця разом. Він довго розповідав дорогою про особливості прикордонної тактики і чомусь всіляко намагався мене підбадьорити. Потім втомився та й мирно заснув на передньому сидінні командирського УАЗа, якого кидало на вбитій дорозі.
Вже в сутінках ми під’їхали до давно покинутої будівлі на околиці села. Вона була без вікон і світла, а поруч стояла “шишига” та 25 бородатих, нетверезих місцевих, яких відібрав для служби районний військовий комісаріат. Комендант привітав мене з призначенням, побажав всіляких успіхів і ретирувався…
Але справжні відчуття були попереду, коли я забрався у саму будівлю майбутнього підрозділу. В ній не було підлоги, а єдина пічка закидана глиною. Безхатьки знайшли вихід та палили вогнище посеред приміщення, внаслідок чого стіни набули характерного чорного кольору.
Будували прикордонну заставу своїми силами, звертався за допомогою до органів влади, місцевих колгоспів. Навів порядок з військовою дисципліною. Незабаром була завезена зброя, зв’язок, спецзасоби і речове майно. Через пів року дали ще одного офіцера.
Забігаючи вперед, щоб не відволікати Вас від головної теми, повідомлю, що труднощі організаційного етапу було подолано, і моя застава, як і більшість з новостворених підрозділів, швидко приступила до виконання покладених завдань.
Офіцери-прикордонники незалежної України. 1996 р.
Одночасно на колишніх радянських кордонах було сформовано прикордонні органи та підрозділи, левову долю в яких склали українські патріоти, що раніше проходили службу в ПВ СРСР та присягнули на вірність Україні. Серед таких і мої друзі, полковник в запасі Роман Шевченко, який щиро радів майорінню українського прапору у Львові та ст.лейтенант в запасі Павло Москаленко, який прийняв присягу на вірність Україні, проходячи службу на прикордонному кораблі в Криму.
До чого веду.
На зорі незалежності нашим прикордонникам було визначено історичне завдання – забезпечити охорону кордону нової, незалежної Держави УКРАЇНА.
4 листопада 1991 року Верховною Радою прийнято два важливі історичні Закони:
“ Про державний кордон України ”
“ Про Прикордонні війська України ”.
І головна патріотична ідеологія у вихованні українських прикордонників полягала в тому, що вони народжені у величну дату – в День законодавчого визначення державного кордону України.
Тобто саме з 4 листопада 1991 року почалася власна історія прикордонників України. І це була НАША УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ, з усіма здобутками чи втратами, успіхами або негараздами –
ІСТОРІЯ, яку вкрали…
В грудні 1999 року Єльцин подав у відставку. До влади в росії прийшов путін, і в офісі ФСБ на Луб’янці розпочалася підготовка планів реалізації його імперських амбіцій. Підготовча фаза задуму захоплення України почалася із планомірного нищення її власної історії. Це відчуло на собі і українське прикордонне військо, коли 21 травня 2003 року прикордонників України повернули в радянську історію.
В Указі Президента України зокрема вказано (див. фото ):
«… на підтримку чисельних звернень ветеранських організацій Прикордонних військ, …враховуючи заслуги прикордонників у справі охорони і захисту державного кордону незалежної України та багаторічні традиції органів прикордонної служби, постановляю:
Установити професійне свято – День прикордонника, яке відзначати щороку 28 травня ».
Президент України Л. Кучма
Не думаю, що Президент України тоді діяв цілеспрямовано на користь РФ. Скоріш за все підписання Указу це результат впливу на нього через своє “патріотичне” оточення та різного роду надокучливих, із-зовні керованих ветеранів КДБ з глибоким розвитком совкової свідомості.
Для того щоб розібратись в деталях проблематики я провів листування з багатьма державними організаціями, направив не одну вимогу щодо поновлення історичної справедливості та заборони радянсько-комуністичної ідеології, яка і до цього часу поширена в Держприкордонслужбі України.
На мої запити було надано копії цікавих історичних документів, які проливають світло на те, як в ті часи руйнувалась українська історія прикордонників.
Так, до антиукраїнської роботи було залучено проросійську ветеранську організацію Прикордонних Військ України, яка повністю складалася (також як і зараз) із вихідців ПВ КДБ СРСР та колишніх комуняцьких діячів, які активно ратували за спільну з Росією історію, так би мовити “ за одін братскій народ ”. Відомо, що діяльність таких ветеранських спільнот ретельно супроводжувалась спецслужбами Росії. Але особливого поштовху для антиукраїнської роботи їм було і не потрібно, бо їх диверсійна активність ґрунтувалася на власних чекістсько-гебістських цінностях як результат радянського виховання.
З Адміністрації Президента України мені надіслали копію листа Голови Комітету ветеранів Прикордонних військ України генерал-лейтенанта О.С. Артьомова, який 25.04.2003 р. звертається до Командувача ПВ України з пропозицією, зміст якої дійсно вражає з погляду на 12 річницю незалежності:
(див. фото)
«… до Комітету ветеранів ПВУ надходять численні прохання і пропозиції про відновлення і подальше відзначення Дня прикордонника України 28 травня. Саме ця дата цілком відповідає історичній дійсності і традиціям, які складались впродовж десятиліть, починаючі з 28 травня 1918 року, коли (В. Леніним, прим. авт.) був підписаний декрет Ради Народних Комісарів про заснування прикордонної охорони (радянської Росії, прим. авт.). Зразу ж після цього військові з’єднання, якими керували відомі воєначальники Котовський, Щорс, Пархоменко, взяли під охорону західний кордон України…
Прикордонники України завжди відзначались високою бойовою готовністю і пильністю в службі. На їх рахунку – тисячі знешкоджених порушників-диверсантів, шпигунів…
Всі ці славетні бойові традиції беруть свій початок саме з весни 1918 року. Відновлення дати Дня прикордонника України на 28 травня слугуватиме збереженню і подальшому удосконаленню бойових традицій Прикордонних військ України…»
Зрозуміло, що просування такої антипатріотичної ідеології здійснювалось під гаслом “Одна родіна – Одін народ – Одна історія”. А подавалося це під соусом нібито необхідності поновлення історії, яку шанує і вимагає повернення більшість прикордонників України. Реально цього не було. Ніхто не проводив опитування громадської думки у військових колективах, не вивчав питання з позиції патріотичної доцільності. Рішення про ліквідацію української історичної дати стало великою несподіванкою, хоча цьому дуже раділа невелика купка шанувальників Фелікса Дзержинського, ВНК і КДБ.
Вони дійсно були, є і зараз.
Нажаль, але тільки в 2014-му з початком війни, патріотична спільнота усвідомила, що росія – країна агресор, довго та методично готувалася до окупації України. Реалізація цього диверсійного плану містила в собі ідеологічний, економічний, політичний та військовий компонент.
В свою чергу в Україні питанню розвитку патріотичної ідеології приділялося обмаль уваги.
Керівництво держави вважало, що якщо референдум 1991 року дав такий великий відсоток підтримки народу за незалежність, то цього вже достатньо для самостійного розвитку патріотизму. Нажаль, це стало великою помилкою.
Згадайте події 9 травня 2017 року.
Тривав четвертий рік війни з московією, а тут в центрі Києва – марш “ кремлівського полку ”. Зазначена дата вже неодноразово використовувалась з провокативною метою. Для цього завчасно формувалися завдання агентурній мережі кремля. Але все повторилося знову. Одна з причин це нерішучість влади, що використовується ворогом, а інколи і свідомий саботаж українських посадовців, які тихенько роблять свою щурячу роботу.
Ситуація в Державній прикордонній службі України має аналогічні ризики. Вони теж пов’язані із питанням коли суспільство досі не бачить загрози, яка просто поруч і детально замаскована.
Ось Вам цитата із російської Вікіпедії:
«День пограничника – профессиональный праздник личного состава Пограничных войск КГБ СССР. Отмечается ежегодно в России 28 мая. Эта традиция по сей день поддерживается и в некоторых странах СНГ».
Якщо не зрозуміло, пояснюю: про “нєкоторих”, то про Україну.
Десь в РФ. “Одна історія-одін народ”
Ну гаразд. В 2003 році ми були сліпими та не розуміли зухвалого задуму повалення української державності. Але зараз рік 2018–й, йде кровопролитна війна з росією, а українські прикордонники до цього часу 28 травня шикуються під феесбешну дуду та відзначають професійне рашистсько-ленінське свято в один день з ворогом.
9 травня «троянським конем» кремля став «безсмертний полк», а тут п’ятою колоною стає легіон прихильників прикордонних військ КДБ СРСР (ФСБ РФ), які уникнули люстрації і залишились в структурі ДПСУ на керівних посадах та всіма способами сакрально бережуть ворожу ідеологію спільної “братської історії”.
Саме з цієї причини ФСБешна подія святкується на державному рівні одночасно як в московії, так і в Україні, з парадними шикуваннями, радянськими гаслами, піснями та пияцтвом. І розмах цієї події, без перебільшення, грандіозний.
Тому із сумом констатую – ми програємо в ідеологічній війні і ось чому.
В будь-які часи, а особливо в період війни, ідеологія держави спрямовується на формування патріотизму. Патріотизм передбачає любов до духовних цінностей своєї батьківщини, бажання збереження її характерних особливостей, її культурного надбання. Історичне джерело патріотизму формується на прив’язаності до землі свого народження, її культури. Внутрішня структура патріотизму в процесі розвитку наповнюється національним змістом.
Вивчав деякі українські інтернет-видання, інформація з яких ввела в мозковий ступор. Наведу цитати із публікації 2016 року, де нав’язується така “національна” історія українських прикордонників:
http://wartime.org.ua/2120-sogodn-den-prikordonnika.html
“Історію прикордонних військ можна віднести ще до часів Князя Володимира, коли почала створюватися оборонна система…
При Івані Грозному кордони держави стали набагато ширшими і 1 січня 1571 був призначений начальник сторожової служби.
Після 1812 року Російська імперія стала розвиватися прискореними темпами, що змусило прийняти рішення про створення прикордонної варти.
Кінець XIX століття приніс певні зміни у завдання вартової служби кордонів і Олександр III видав указ утворити новий Окремий корпус прикордонної варти, це сталося 15 жовтня 1893 року.
Радянська прикордонна охорона починала своє становлення у дуже важкий час. 28 травня 1918 Рада Народних Комісарів заснувала прикордонну службу, якій було доручено охорона кордонів РРФСР.
Через роки прикордонну охорону стала здійснювати Державна прикордонна служба України.
Жоден прикордонник не пропускає цього знаменного дня. За традицією, 28 травня прикордонники збираються у певних місцях, де і відзначають своє свято…”
Як Вам “патріотична” ідеологія і “національний” зміст?
Підкреслюю, це українське видання про прикордонників України. Про все там: царів Івана Грозного, Олександа ІІІ, Російську Імперію, РРФСР… крім жодної згадки про УКРАЇНУ, її історію, історію українського прикордонного війська та сучасну війну з росією, де загинуло 69 українських прикордонників, а сотні воїнів-прикордонників отримали тяжкі поранення.
А як Вам останнє гасло цього кремлівського агітпропу: «жоден прикордонник не пропускає цього знаменного дня. За традицією, 28 травня…», яке чітко дає зрозуміти, що дійсним прикордонником є тільки той, хто шанує день ПВ ВНК, ОДПУ, НКВС, КДБ та ФСБ.
Але ми не забули, що саме за сприянням прикордонників ФСБ РФ в Україну спрямовувались потоки зброї, найманців, здійснювався супровід російських військ для захоплення нашої території. Вогонь артилерії агресора вівся з прикордонних населених пунктів РФ, де підтримувався режим співробітниками російської прикордонної служби.
с. Зеленопілля. “Братська допомога”. 11 липня 2014 року
Саме так відбулися події, коли «московські брати», підступно, розраховуючи на безкарність обстрілювали з “Градів” українські позиції під Зеленопіллям, Ізвариним, Довжанським, Новоазовськом, Дмитрівкою…
Ми пам’ятаємо!
Подивіться уважно відео щодо подій під с. Зеленопілля:
ФСБешні агенти та ідеологічно підлеглі ворогу рашисти продовжують свій вплив і надалі усіляко викривляти українську прикордонну історію та замовчувати реальні пам’ятні визначні події.
Цитую Вам відповідь, що надійшла 21.07.17 на моє звернення голові Держприкордонслужби Назаренку, де вимагав ініціювати заходи з ліквідації у прикордонному відомстві забороненої радянсько-комуністичної ідеології:
«Щодо встановлення нової дати відзначення професійного свята – Дня прикордонника, інформуємо, що в Україні з 1991 по 2003 роки День прикордонника відзначали 4 листопада на відзнаку створення Прикордонних військ України.
…на чисельні звернення прикордонників різних поколінь Указом Президента України від 21.05.2003 № 431/2003 встановлено нову дату професійного свята українських прикордонників – 28 травня».
Історія та проросійська ідеологія про які так дбав керманич ДПСУ В. Назаренко
Далі відповідь вражає розмахом маніпуляції та перекручування фактів:
«До речі, 28 травня своє професійне свято відзначає і прикордонний патруль США.
За роки незалежності України свято 28 травня стало визнаним у суспільстві. Саме цього дня по всій країні відбуваються найбільш організовані (мабуть організовані ФСБ?, – прим. авт.) заходи за участі ветеранів-прикордонників, громадськості для відзначення Дня прикордонника…».
З погляду на зміст відповіді можна дійти до висновку, що ідеологічна диверсія росії має успіх.
Апогеєм цинічної зради патріотизму стала подія, коли з нагоди 28 травня 2017 року в Національній Академії Державної прикордонної служби України влаштували випуск молодих офіцерів. За задумом колишнього голови Держприкордонслужби Назаренко – нащадка і щирого охоронця кадебешних традицій, українським офіцерам було вручено лейтенантські погони у російсько-феесбешне свято для того щоб чергове покоління офіцерів-прикордонників пов’язати з радянським минулим.
Але українські патріоти ніколи не погодяться з такою зрадницькою позицією. Ми не хочемо бути разом з московитами ані в історичному, ані в сучасному політичному просторі.
Прикордонники РФ. Вони нам не брати. Москва. 2016 р.
Для переконливості пропоную подивитись наступний сюжет про моральну деградацію представників “русского міра” з якими українців хотіли залишити у міцних обіймах:
Для подальшого пошуку правди направив запит до Українського Інституту національної пам’яті, де просив надати висновки з оцінки історичних фактів.
Радію, що маю однодумця та дуже вдячний українському патріоту Голові Інституту національної пам’яті пану В.М. В’ятровичу, який в своїй відповіді надав мені чітку відповідь листом від 01.09.17 року (див. фото):
« …стосовно професійного свята День прикордонника України, яке відзначається 28 травня повідомляємо наступне.
28 травня 1918 року голова Раднаркому В. Ленін підписав декрет про створення прикордонної охорони радянської Росії. Через два роки охорона кордонів перейшла до підрозділі Всеросійської Надзвичайної комісії. В 1958 році Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову про щорічне святкування 28 травня як Дня прикордонника в СРСР.»
Далі в листі йдеться про вже відомі події із Указами Президентів щодо визначення Дня прикордонника України 4 листопада 1992 року та його зміну на 28 травня в 2003 році, після чого В.В’ятрович продовжує:
«Україна має власну традицію прикордонних військ. На українських землях охорона кордонів була важливою функцією держави починаючи з часів Київської Русі. Захист кордону був одним із факторів появи українського козацтва. Історію прикордонної служби України в сучасному розумінні слова варто виводити з часів Української революції 1917-1921 років. Після проголошення 22 січня 1918 року незалежності УНР гостро постало питання контролю й охорони кордону.
7 березня 1918 року Рада Народних міністрів УНР розглянула справу організації пограничної сторожі…, а вже 20 березня 1918 року на засіданні Ради Народних міністрів УНР полковник В.І. Желіховський був затверджений отаманом Окремого корпусу кордонної охорони, та розпочалося формування бригад з охорони сухопутних кордонів та узбережжя Чорного моря.
Тому, на наш погляд, 20 березня 1918 року можна вважати днем зародження прикордонних військ Української Народної Республіки і може бути підставою для визначення святкування Дня прикордонника сучасної України.”
Крім історичного, можливим шляхом вирішення проблемного питання є використання релігійних традицій.
Таку ініціативу проявив Герой України генерал-лейтенант М. В. Заброцький у відношенні створення української історії десанту.
Так, в листопаді 2017 року в частинах ВДВ України відбулося прощання з блакитним беретом. Цей символ десантників пішов в минуле, а замість нього наші бійці, наслідуючи досвід НАТО, носитимуть берет темно-бордового кольору як і колір крові, пролитої в боях за Україну. ВДВ перейменовані на Десантно-штурмові війська (ДШВ). Днем українського десанту визначено 21 листопада, дату, коли православні вшановують архангела Архистратига Михаїла, що постає верховним командувачем Божого війська.
Вже декілька років патріотична громада веде боротьбу за повернення прикордонникам української історії.
Сумно, що на п’ятому році україно-російської війни у керівництва прикордонного відомства нема політичної волі протистояти комуно-ФСБешній спецоперації.
Але досить. Змін вимагає сам час!”
Джерело: Олег Медведчук, 2018 р.
На завершення (доповнено).
Так, історична правда перемогла. День прикордонника України в 2018 році визначено 30 квітня, що відповідає національним надбанням.
Дата присвячена подіям кінця квітня 1918 року, коли слов’янська група окремої запорізької дивізії армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон УНР з Російською Радянською Республікою і Донською республікою.
Але робота з удосконалення патріотичної ідеології повинна продовжуватись. Не слід втрачати пильність. Ворог поруч і він прагне реваншу.
Слава Україні!
