Наступна розповідь, автором якої є жінка-прикордонник, порушує комплекс проблемних питань щодо кадрової роботи, професійної підготовки, службової доцільності та спроможності виконання завдань за призначенням в ДПСУ.
Дописувач не вказує конкретні події і прізвища. Тобто, підстав для службового розслідування та прийняття юридичних рішень немає. Тут переслідується інша, можна сказати, профілактична мета.
Якщо голова Держприкордослужби Сергій Дейнеко захоче розібратись в проблематиці, то для цього існує багато інших інструментів.
Одне прохання.
Не слід доручати цю роботу фахівцям Внутрішньої Безпеки та кадрового апарату. Вони точно не скажуть правду про кривду створену саме їх руками. Зокрема, що стосується призначень жінок на офіцерські посади без відповідної підготовки і фаху.
Далі, Марія Ясинська*, мовою оригіналу
(* прізвище за проханням автора змінено)
30 квітня ДПСУ святкувало своє професійне свято. Де-хто з прикордонників (ще й досі, на жаль,) вітає один одного 28 травня. В ці дні всі соціальні мережі, а особливо FaceBook, майорять прекрасними фото з буднів та свят прикордонників. Скільки постів про мужність, відвагу, про «Служити, Захищати, Допомагати». З усіх фото на нас дивляться прекрасні фотогенічні хлопці і дівчата. Але, нам, діючим військовослужбовцям ДПСУ, настав час поговорити на деякі теми.
Всі ми неодноразово чули таке прекрасне поняття як «гендерна рівність». Шкода, але стосовно ДПСУ вже час говорити про гендерний фанатизм і збочення.
СКІЛЬКИ ЖІНОК-ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ проходить службу в ДПСУ, на яких посадах, чи відповідають вони цим займаним посадам і взагалі – ХТО ВСІ ЦІ ПАНІ?
А відповідь проста. Значуща і кричуща кількість цих прекрасних жінок – ДРУЖИНИ перспективних майорів, підполковників і полковників.
Так, зрозуміло, ще з радянських часів тягнеться традиція в першу чергу комплектувати штат і робити все можливе задля успішного працевлаштування дружин офіцерів. Служба на віддалених (від життя, дитсадочків, шкіл і різного роду установ, де б могли реалізуватися жінки – дружини офіцерів) прикордонних комендатурах накладала відбиток на політику комплектування штату. Смішні зарплати у військовослужбовців останніх років незалежної України (кінець 90-початок 2010-х) не залишали вибору дружинам: вони призивались, тому що потрібно годувати сім’ю, а грошового забезпечення не вистачало на мінімальні потреби. Багато з цих дружин служить з десяток років, багато хто з них – кваліфіковані прикордонники, які служать на пунктах пропуску, ходять в наряди, чергування тощо.
Але останнім часом, особливо це стосується штабів прикордонних загонів, Адміністрації та Головного центру зв’язку – ситуація жахлива і катастрофічна.
Щодо штабу – це зазвичай Центр зв’язку та інші відділи та групи. Щодо проходження служби в штабі – кожний офіцер, який знаходиться на більш-менш значимій керівній посаді – намагається протягнути свою дружину на зв’язок. Так вже склалося історично.
Що там раніше, на тому зв’язку: сиди вишивай-плети на чергуванні та своєчасно «банани» переключай.
Але сьогодні зв’язок – серйозна структура, укомплектована (принаймні проходять складні намагання укомплектувати) сучасним складним технічним обладнанням і оснащенням. Аналогові рації йдуть в небуття. Їм на заміну приходять цифрові технології, кібербезпека, технічний захист інформації, сучасні антивірусні програми і обладнання для запобігання несанкціонованому доступу і витоку інформації – всі ці заходи потребують володінням серйозними технічними знаннями.
А що відбувається в реальності?
А відбувається те, що вчительки, бухгалтери та взагалі дівчата, які не мають ніякої освіти, так і сидять на зв’язку, займаючись тим, що варять каву, протирають листя вазонів, перекладають тони паперу (ще один біль ДПСУ, враховуючи те, що давно в світі запроваджено електронний документообіг, ЕЦП, такі програми як JIRA (про які, впевнений, мало хто з прикордонників чув (а може – і ніхто)), миють підлогу в кабінетах офіцерів, а у декого взагалі основна задача – прикрашати собою кабінет. І зазвичай начальник центру зв’язку нічого не може заперечити, коли йому в штат пхають чергову «прикрасу кабінету», тому що насьогодні в кожного керівника в ДПСУ одна задача: досидіти на своєму кріслі (або в своєму місті проходження службу, аби не перевели кудись за непокору, бо тут – квартира, дружина, налагоджений побут) до пенсії.
З іншого боку – а чому керівникам зв’язку переживати, головне – щоб у штаті був один-два сержанта-хлопця, які здатні виконувати ВСЮ роботу (зазвичай це АСУшніки, а також люди, які мають стосунок до інформаційних та телекомунікаційних систем), і повезло тому начальнику зв’язку, в якого на цих посадах є пара людей, на яких не страшно лишити зв’язок під час чергувань. Цим двом-трьом сержантам-прапорщикам задачі насипають звідусіль: і від ВСІХ офіцерів в ієрархії відділу і центру зв’язку.
Структура відділів і центрів зв’язку – то взагалі окрема тема. Хто її придумав, напевно, ніколи не мав стосунку до організації зв’язку, тому що на того одного сержанта, який виконує завдання за призначенням і не за призначенням там можна нарахувати до П’ЯТИ офіцерів, які роздають задачі по мобільному, по службовому телефону, просто зустрівши сержанта в коридорі.
Але це не все.
Користуючись можливістю, керівними документами та зв’язками, багато хто з дружин офіцерів останнім часом отримали офіцерські звання. Серед цих офіцерів, знову ж таки, є дійсно фахові прикордонниці і грамотні фахівці, які пройшли офіцерські курси в Академії ДПСУ та були призначені на посади по закінченню тих курсів. Але, нажаль, має місце і така ситуація, при якій в кінці 2019 року призначення на посаду дружини офіцера відбулося не те що без офіцерських курсів, під неї спеціально ввели в штат органу посаду, до того ж керівник того органу про такі зміни і не знав: все відбулося, поки він знаходився у відпустці. Воістину: чудні справи твої, керівництво АДПСУ…
Щодо головного центру зв’язку – там можна нарахувати десятки прізвищ жінок, які перекликаються з прізвищами офіцерів-високопосадовців Адміністрації Державної прикордонної служби України. Тут взагалі якісь коментарі зайві. Штат укомплектований – а служити немає кому…
Вдумайтеся тільки в назву: ГОЛОВНИЙ ЦЕНТР ЗВ’ЯЗКУ… «Без зв’язку немає управління, а без управління немає Перемоги»… Сум.
А взагалі варто піднімати питання щодо глибокого реформування Державної прикордонної служби як мега захід та штабів прикордонних загонів – як складової одиниці цієї структури. Ні для кого не секрет, що служба в штабі прикордонного загону – то частково робота менеджера щодо управління персоналом, матеріально-технічною базою, планування, аналіз та «робота над помилками. Тут можна згадати таке прекрасне явище, як «Службове розслідування», про яке і писати не варто – всі все знають, всі все розуміють, тони паперу, висновки і мало коли дієвий результат – «розібратись як слід, наказати кого прийдеться».
Для чого возити всіх цих військовослужбовців штабу раз на квартал на стрільби? Хтось в АДПСУ вважає, що за один раз на квартал людину можна навчити стріляти? Серйозно? Ви подумайте, скільки патронів виділяється на це? Чи варто взагалі витрачати бюджетні гроші на такі заходи?
Це нікому непотрібне замилювання очей. Раз на квартал надіти на військового каску і бронік, дати в руки автомат і поставити біля вікна на «бойову позицію». Ви це серйозно? Чому ви його навчили? Нічому. Відповідь проста і на поверхні. Проте – скільки звітів написано про виконання заходів…
А заліки з фізо? Як можна приймати заліки в людей, які не займаються постійно фізичною підготовкою? Хтось скаже – у вільний від служби час. Ні, вельмишановні панове керівники!!! Якщо приймаєте заліки – маєте організувати людям час і місце для підтримання фізичної форми. Ні, не просто надрукувати і підписати наказ по частині!!! Реально – організувати, виділити час, знайти приміщення, тренера і проконтролювати виконання, залученість особового складу, дотримання всіх вимог щодо безпеки життя і збереження здоров’я. Або – забудьте про фізо і не знущайтеся над людьми, в яких після 36 років починається тиск, суглоби, тахікардія і інший «віковий букет».
То, може, переодягніть вже штабних в цивільний одяг. Відкрийте цивільні посади для дружин. Не смішіть людей і не ганьбіться.
З іншого боку – вкладіть гроші в молодих кремезних хлопців віком від 25 до 45 років, яких ви навчите зі зброєю в руках охороняти кордон, методам рукопашного бою. Побудуйте гуртожитки, як в МО, і організуйте вахтову охорону кордону. Щоб людина могла взяти кредит на житло (поки молода, поки маленькі діти і немає де жити) купити собі в своєму рідномі місті квартиру, поселити сім’ю і поїхати на кордон, знаючи, що в його сім’ї, завдяки йому, військовослужбовцю ДПСУ, вирішено питання побуту, що вони захищені. А він приїхав на кордон і знає, що йому після добового чергування є де помитися, випрати і висушити одяг, поїсти і виспатися.
Закінчуючи розмову, хочеться тільки помріяти сьогодні про якісь суттєві зміни. Тому що основна проблема – то кадри, то люди, які сьогодні служать. Змінюють керівників, одних міняють на інших, але – на тих самих. «Нове обличчя керівного складу»… Ще одна незрозуміла програма. Якби по тій програмі дійсно в керівний склад ДПСУ потрапляли люди з міністерства оборони, наприклад, бойові офіцери – було б зрозуміло. Але якщо людина дослужилася до начальника штабу і по програмі «Нове обличчя керівного складу» стає на посаду командира частини – вам не смішно? Ну чесно?
Ось така сумна історія у нас, колеги. Ваші коментарі – місце для обміну думками. Запрошую до спільного обговорення.
Що ми будемо разом з усім цим робити?
